Євангелія від Марка 3,4

3. Оздоровлення сухорукого 1-12; вибір апостолів 13-19; Ісус розбиває твердження фарисеїв 20-30; хто мати й брати Ісуса? 31-35

1 І ввійшов знову в синагогу, а був там чоловік, який мав суху руку. 2 Отож стежили за ним, чи він оздоровить його в суботу, – щоб його обвинуватити. 3 І мовить Ісус до чоловіка, який мав суху руку: Стань посередині! 4 А потім до них і каже: Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити? Вони ж мовчали. 5 Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, каже до чоловіка: Простягни лишень руку! І той простягнув, і рука його одужала. 6 І вийшли фарисеї, і зараз же з іродіянами радили раду проти нього, як би його занапастити. 7 Тоді подавсь Ісус до моря з своїми учнями. Сила людей із Галилеї йшла за ним, а й з Юдеї, 8 з Єрусалиму й з Ідумеї та й геть із Зайордання, ще й з околиць Тиру та Сидону; велика многота людей, довідавшись про те, що діяв, прийшла до нього. 9 Тоді він сказав своїм учням, щоб напоготовили йому човен, з-за народу, щоб не тиснув його. 10 Бо він багато з них оздоровив, тож ті, що мали якісь недуги, кидалися до нього, щоб його доторкнутись. 11 І духи нечисті, бачивши його, падали ниць перед ним та й кричали: Ти – Син Божий! 12 Він, однак, суворо наказав їм, щоб не виявляли його. 13 Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього. 14 І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю; 15 і дав їм владу виганяти бісів. 16 Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; 17 Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому; 18 Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія, 19 та Юду Іскаріота, що його і зрадив. 20 Повертається він додому, а народ знову там юрмиться, так що вони не мали змоги й попоїсти. 21 Довідавшись про те його свояки, вийшли, щоб його взяти, бо було говорено: Він не при собі! 22 А книжники, які прийшли були з Єрусалиму, казали, що він Велзевула має і бісівським князем бісів виганяє. 23 Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: Як може сатана сатану виганяти? 24 Коли царство поділене саме в собі, не зможе те царство встоятись. 25 Коли будинок розділений сам у собі, неспроможен будинок той більше стояти. 26 Отак і сатана: якщо повстав сам на себе й розділився, – не може встояти, а край йому настав! 27 Ніхто не може вдертись до сильного в хату й пограбувати його добро, якщо він спершу не зв’яже сильного, а щойно тоді розграбує його хату. 28 Істинно кажу вам: Усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили. 29. Але хто хулу вирече супроти Святого Духа, – тому повіки не проститься: той підпаде під гріх довічний. 30 Вони бо мовили: Він має нечистого духа. 31 Приходять мати його та брати його і, стоявши надворі, посилають по нього, щоб його прикликати. 32 Народ же сидів круг нього. Ті йому й кажуть: Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають. 33 А він у відповідь їм: Хто моя мати та брати мої? 34 І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола нього, каже: Ось моя мати та мої брати. 35 Бо хто чинить волю Божу, той – мені брат, сестра і мати.

4. Притча про сіяча 1-20; не треба погорджувати Божими дарами 21-29; притча про зерно гірчичне 30-41

1 Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі. 2 І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням; 3 Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти. 4 Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його. 5 Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока. 6 Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло. 7 А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду. 8 Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше. 9 І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає! 10 А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі. 11 І він сказав їм: Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами, 12 щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось. 13 І сказав їм: Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі? 14 Сіяч сіє слово. 15 Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, – зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово. 16 Так само посіяне на каменистому ґрунті, – це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають, 17 але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються. 18 Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово, 19. але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним. 20 А що посіяні на добру землю, – це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше. 21 І говорив їм: Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику? 22 Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б. 23 Хто має вуха слухати, хай слухає! 24 І казав їм: Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте. 25 Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має. 26 І казав: Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: 27 чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає. 28 Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю. 29. А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали. 30 І мовив: До чого прирівняємо Царство Боже – або у якій притчі ми його появимо? 31 Воно – немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі. 32 А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись. 33 І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти. 34 Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням. 35 Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: Перепливімо лишень на той бік! 36 І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним. 37 І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався. 38 А він був на кормі, – спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: Учителю, тобі байдуже, що гинемо? 39 Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: Замовкни! Ущухни! І затих вітер, і залягла велика тиша. 40 Тоді сказав до них: Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри? 41 І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: Хто це такий, що йому вітер і море послушні?