Послання Апостола Павла до Римлян 7,8

7. Закон і ласка – немов подружжя 1-6; закон і гріх 7-13; боротьба тіла з духом 14-20; перемога завдяки ласці 21-25

1 Хіба не знаєте, брати, – я тим говорю, які знають закон, – що закон панує над людиною, поки вона живе? 2 Отак і заміжня жінка, поки живе чоловік, зв’язана (з ним) законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. 3 Тим то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові. 4 Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові. 5 Бо, коли ми були в тілі, гріховні пристрасті, (розбуджені) законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти. 6 Тепер же ми звільнені від закону, умерши для того, що нас тримало, немов в’язнів, щоб служити в обновленні духа, а не згідно з старим законом. 7 Що ж скажемо? Що закон – гріх? Борони, Боже! Але я не знав гріха, як тільки через закон: бож я не знав би пожадливости, коли б закон не наказав: «Не пожадай!» 8 Гріх же, взявши привід від заповіді, підняв у мені всяку пожадливість, бо без закону гріх – мертвий. 9 І я колись жив без закону. Та коли прийшла заповідь, гріх ожив, 10 а я умер; так то заповідь, що мала б бути мені на життя, стала мені на смерть. 11 Бо гріх, узявши привід від заповіді, звів мене і вбив нею. 12 Все ж таки закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. 13 Значить, те, що добре, принесло мені смерть? Ніколи! Але гріх, щоб показати себе, що він гріх, послуговуючись добром, завдав мені смерть, щоб гріх, завдяки заповіді, виявив свою надмірно грішну силу. 14 Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. 15 Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. 16 Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий. 17 Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. 18 Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то – ні; 19 бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. 20 Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. 21 Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається; 22 мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, 23 але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах. 24 Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти? 25 Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу умом законові Божому, а тілом – законові гріха.

8. Життя тілесне і духове 1-11; Боже усиновлення 12-17; все створіння очікує оновлення 18-25; – разом з прославою вибранців Божих 26-30; ніщо їх не розлучить з Христом 31-39

1 Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі. 2 Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти. 3 Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом, Бог, – пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі, 4 щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом. 5 Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, – про духове. 6 Бо прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа – до життя і миру; 7 тому що прагнення тіла вороже Богові – бо не кориться законові Божому, та й не може. 8 Тілесні не можуть подобатись Богові. 9 Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той йому не належить. 10 А як Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. 11 І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас. 12 Тим то, брати, ми боржники не тілу, щоб за тілом жити; 13 бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити. 14 Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі. 15 Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновленя, яким кличемо: «Авва! – Отче!» 16 Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі; 17 а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися. 18 Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися. 19 Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. 20 Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, 21 що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. 22 Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках. 23 Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла, 24 бо ми надією спаслися. Коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія; бо що хтось бачить, хіба того надіється? 25 Якже ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало. 26 Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними. 27 А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею. 28. Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. 29. Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; 30 яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив. 31 Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32 Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього? 33 Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – той, що оправдує; 34 хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас. 35 Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36 Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.» 37 Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. 38 Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39 ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.