Сираха 13,14

13. Багатія треба стерегтися 1-8; також і князів 9-14; багатий та бідний 15-26

1 Хто смоли доторкнеться, той забрудниться, – хто гордому товариш, той до нього уподібниться. 2 Не піднімай вантажу, що тобі понад сили, – не вяжися з багатшим і сильнішим за тебе. Яке бо горщикові з казаном товариство? Цей ударив – а той і розбився! 3 Багатий кривдить та ще й покрикує, а скривджений бідний – перепрошувати мусить. 4 Як ти йому корисний – послугується тобою, а не матимеш нічого – він тебе й покине. 5 Як ти щось маєш, він співжитиме з тобою; призведе тебе до злиднів, – а й не журитиметься. 6 Як ти йому потрібний, він обдурить тебе: всміхнеться тобі, піддасть надії, балакатиме красно, спитає, чи чогось потребуєш; 7 присоромить тебе своїми бенкетами, щоб тебе ожебрачити двічі або й тричі, а нарешті – наглумиться, позирне й тебе кине, ще й головою над тобою покиває. 8 Тож зважай, щоб тобі у спокусу не втрапити й не зазнати пониження з-за власного безглуздя. 9 Позве тебе владика – збоку затримайся, тим то ще більш тебе він кликатиме. 10 Сам не втручайся, щоб тебе не виштовхали, а й не стій задалеко – щоб не забули. 11 Не намагайся з ним говорити як з рівним, і не покладайся на слова його численні, бо багатослів’ям він тебе випробує, а усміхавшись – тебе тим часом вивідає. 12 Безжалісний той, хто слів не зберігає: тобі він не поскнарить ні вдарів, ні кайданів. 13 Тому стережися й пильно зважай, бо ходиш ти разом із твоїм падінням. 14 Почувши це, не спи, а чувай; вік свій увесь люби Господа й вимолюй у нього твоє спасіння. 15 Усе живе любить собі подібне, і кожна людина – ближнього свого. 16 Кожне тіло до свого роду приєднується, і чоловік пристає до собі подібного. 17 Яке товариство ягняті з вовком? Ось так само й у грішника з побожним. 18 Що за мир між гієною та псом може бути? І що за мир між багатим та бідним? 19 Дикі осли в пустині – улови левів, ось так і здобич багатих – бідні. 20 Для гордопишного смиренність осоружна – ось так багатому й осоружен бідний. 21 Захитається багатий – його друзі підтримають; убогого, коли впаде, – відштовхнуть і друзі. 22 Спотикнеться багатий – усі біжать на допомогу; скаже дурницю – знаходять виправдання; а спотикнеться бідний, то йому ще й докоряють, коли ж розумно висловиться – ні у віщо оцінюють. 23 Заговорить багатий – усі замовкають, і мову його аж під хмари підносять; а бідний промовить – спитають: «Хто це?» – і коли спотикнеться, то його й з ніг зіб’ють. 24 Добре, коли багатство без гріха; убозтво ж погане лиш у мові безбожника.

14. Зажерливість 1-10; доцільне використання короткого часу 11-19; здобування мудрости 20-27

1 Щасливий муж, у якого на устах нема нечестя, і якого не мучив докір гріхів. 2 Щасливий, кого не винуватить власне сумління, і той, хто своєї надії не втратив. 3 Скнарому серцеві не личить багатство, ані зависливій людині – маєтки. 4 Хто збирає, собі відмовляючи, той збирає набуток для інших, і майном його сторонні будуть розкошувати. 5 Хто недобрий сам до себе – до кого ж добрим він буде? Такий і з власних дібр не зазнає радощів. 6 Немає гіршого, ніж той, хто заздрить собі самому: така бо заплата за злобу його. 7 Коли й чинить він добро, то чинить несвідомо, і наостанку таки злобу свою виявить. 8 Лихий бо той, у кого очі зависні, хто обличчя відвертає, хто людей зневажає. 9 Око скупого не сите тим, що має, – скнарість висушує геть його душу. 10 Лукаве око заздро дивиться на хліб – отож і на власному столі його не має. 11 Мій сину, якщо тільки маєш, добре дбай про себе, а й Господеві чини достойні приносини. 12 Пам’ятай про те, що смерть не забариться і що рішення аду тобі не відкрито. 13 Ще перед кончиною чини добро другові й, скільки спромоги, простягай йому руку й давай. 14 Себе не позбавляй благосної днини, з доброго бажання не пропускай нічого. 15 Невже ти для іншого праці своєї не лишиш, і того, в чім трудився, жеребом не розділиш? 16 Давай і бери – й веселися душею: бо не в аду ж насолоди шукати! 17 Кожне тіло старіється, як і одежа, бо від віку присуджено: смертю помреш. 18 Як лист зелений на дереві рясному: один на землю падає, а другий виростає, – так бо й з родом тілесним та кровним: один умирає, другий народжується. 19 Кожне діло, в якому гнилизна, – щезне, і той, хто його чинить, з ним ізникне. 20 Щасливий муж, який над мудрістю роздумує і здібності розуму свого обмірковує; 21 який розмислює серцем над її дорогами і який над тайнами її розважає. 22 Він слідкував за нею, мов той мисливець, і на її стежках учиняв засідки. 23 Уважно він дивиться крізь її вікно і при її дверях він наслухує. 24 Отаборюється він біля її дому і в її стіни свій кілок забиває. 25 Під її руками своє шатро напинає і мешкає він у житлі щастя. 26 Такий під її опіку дітей своїх поставить і під її гіллям такий спочине. 27 Під її захистом сховається від спеки, а й житиме він у її славі.