ІІ Книга Макавеїв 3,4

3. Геліодор у святині 1-22; порятунок з неба 23-40

1 Тоді, коли правління у святому місті відбувалось у повному мирі й закони, завдяки благочестю та ненависті до зла в первосвященика Онії, береглись якнайкраще, 2 траплялось, що й самі царі шанували храм і прославляли святиню найкращими дарами; 3 тож і Селевк, цар Азії, давав з власних прибутків усе, що було конечне для видатків на богослужебні жертви. 4 Та якийсь Симон з покоління Веніямина, наставник храму, не погодився з первосвящеником щодо управи ринку в місті, 5 а не мігши Онію подолати, подався на зустріч з Аполлонієм з Тарсу, під цю пору правителем Келесирії та Фінікії, 6 і оповів, що скарбниця в Єрусалимі повна нечуваних багатств, що там сила грошей була незліченна та що не всі вони були призначені на жертви, тож цареві можна б їх узяти в руки. 7 В розмові з царем, Аполлоній розповів йому про багатства, про які йому донесено, і цар вибрав Геліодора, свого першого намісника, і вислав його з наказом забрати вищезгадані багатства. 8 Геліодор вирушив негайно в дорогу, буцімто щоб навідатися до міст Келесирії та Фінікії, в дійсності ж, щоб виконати намір царський. 9 Прибувши в Єрусалим, де його первосвященик міста прийняв доброзичливо, він, Геліодор, сказав про те, що було йому об’явлено, та й заявив причину, з-за якої прийшов, ще й спитав, чи воно справді так і є. 10 Первосвященик же пояснив йому, що то були вклади вдів і сиріт; 11 дещо належало Гірканові, синові Товії, дуже знатному мужеві; що воно не було так, як, говоривши неправду, повідав був нечестивий Симон; що всього було 400 талантів срібла й 200 талантів золота; 12 і що, нарешті, аж ніяк не можна було робити кривди тим, хто звірилися на святість місця, на велич і недоторканість храму, вшановуваного в цілому світі. 13 Але Геліодор відповів, що, силою даного йому наказу царського, ці багатства мали бути конечно перевезені в царську скарбницю. 14 Коли ж у призначений день він увійшов, щоб оглянути багатства, по всьому місті зчинилося велике занепокоєння. 15 Тоді священики у священичих одежах, припавши до землі перед вівтарем, благали Небо, що встановило закони про вклади, щоб зберегло їх цілими для тих, що дали їх на схов. 16 Хто споглядав на обличчя первосвященика, то в того серце краялося від болю: вид бо його й змінений колір виявляли душевний біль. 17 Страх і тремтіння охопили тіло його, з чого всі бачили, хто тільки дивився на нього, те страждання, яке опанувало його серце. 18 Люди ж кидалися купами з домів, щоб молитися всі разом, бо храм ось-ось мав бути осквернений. 19 Жіноцтво з волосяницями, які сягали по груди, висипало на вулиці. Щождо дівчат, які були замкнені по домах, то деякі збігались до дверей, деякі ставали на мури, а деякі виглядали крізь вікна. 20 А всі вони, простягнувши руки до неба, проказували благальні моління. 21 Жаль було дивитися на натовп, який у безладді припав до землі, та на вельми прибитого первосвященика у великому страсі. 22 Вони отже взивали до Господа Вседержителя, щоб він зберіг повірені вклади цілими та в повній безпеці для тих, хто повірили їх. 23 Тим часом Геліодор брався виконувати наказ. 24 Він зо своїми прибічниками був уже там, де була скарбниця, коли Володар духів і всякої влади вчинив там велику появу; а вчинив він це так, що всі, хто були відважилися ввійти, побиті Божою силою, знепритомніли й занепали на дусі. 25 їм бо з’явивсь якийсь кінь із страшним вершником на собі, прибраний у пишну упряж; він кинувся з усієї сили й передніми копитами став бити Геліодора. А той, хто сидів на ньому, видавалося, мав золоту зброю. 26 Крім того, двоє юнаків з’явились йому – неабиякої сили, прегарної вроди, зодягнені в чудові шати. Вони, ставши з обох боків Геліодора, били його безустанку, завдавши йому безліч ударів. 27 Коли ж він, повитий густою темрявою, впав зненацька на землю, його вхопили і, поклавши на ноші, винесли, 28 і визнали явно Божу силу: безпомічний бо був той, хто щойно з великим почетом та з прибічниками ввійшов був в оту скарбницю.

29. І коли він, побитий Божою могутністю, лежав там німий, без жадної надії на рятунок і покинутий, 30 юдеї благословляли Господа, який прославив своє святе місце; храм же, недавно ще переповнений страхом та неладом, завдяки появі Бога Вседержителя сповнився веселощами та радістю. 31 Втім, деякі з товаришів Геліодора заходилися відразу просити Онію, щоб він візвав до Всевишнього, і щоб Всевишній дарував життя сердезі, який був уже при останньому віддиху. 32 Боявшися, щоб цар не підозрівав юдеїв, мовляв, то вони скоїли якесь лихо Геліодорові, священик приніс жертву за здоров’я цього мужа. 33 Коли ж первосвященик приносив жертву, щоб надолужити переблаганням, ті самі юнаки знов з’явилися Геліодорові, зодягнені в ті ж самі шати, і, стоячи, сказали: «Подякуй вельми Онії первосвященикові, бо завдяки йому Господь дає тобі ласкаво життя. 34 А по цій карі з неба повідай усім про велич Божої могутности.» Сказавши це, вони зникли. 35 Геліодор же, принісши Господеві жертву й зробивши якнайбільші обітниці тому, хто врятував йому життя, люб’язно попрощався з Онією і повернувся з військом до царя. 36 Він свідчив усім про діла превеликого Бога, які він бачив сам на власні очі. 37 А коли цар спитав Геліодора, кого б, на його думку, можна ще раз послати в Єрусалим, він відповів: 38 «Як маєш якогось ворога або ворохобника, то пошли його туди, і побачиш, як буде покараний, якщо пощастить йому врятуватись, бо довкола того місця є направду якась Божа сила. 39 Сам бо той, хто має житло на небі, наглядає й захищає те місце, а тих, що туди приходять із злими замірами, він б’є і губить на смерть.» 40 Отак воно було з Геліодором, і тим робом була врятована скарбниця.

4. Злочин Симона 1-6; первосвященик Ясон 7-22; Менелай первосвящеником 23-50

1 Згаданий Симон, який видав скарби й батьківщину, обмовив Онію, мовляв, то він нацькував проти Геліодора й був причиною його нещастя, 2 і добродія міста, покровителя одноплемінників, ревнителя законів він зухвало назвав бунтарем проти держави. 3 Ненависть так загострилася, що один з прибічників Симона пустився на душогубства. 4 Тоді Онія, бачивши небезпеку тієї незгоди і те, що Аполлоній, син Менестея, правитель Келесирії та Фінікії, ще побільшує злобу Симона, 5 пішов до царя, – не як обвинувач своїх громадян, а радше мавши на думці загальне добро й добро кожного з усієї громади; 6 бо добре розумів, що без царського заступництва неможливо було осягнути миру і що Симон не спинить своє безумство. 7 Коли ж Селевк відійшов на той світ, а царство взяв у руки Антіох, прозваний Епіфаном, тоді Ясон, брат Онії, намагався обманом захопити первосвященство. 8 Розмовляючи з царем, він обіцяв йому 360 талантів срібла й 80 талантів з іншого прибутку. 9 Крім того, він зобов’язався дати ще інших 150 талантів, якщо дадуть йому повновладу заснувати гімназію та ефебію й надавати антіохійське громадянство мешканцям Єрусалиму. 10 І коли цар пристав на те, Ясон, захопивши владу в руки, запопався відразу переводити своїх земляків на грецькі звичаї. 11 Він скасував ті царські пільги, що були признані доброзичливо юдеям завдяки Іоанові, братові Евполема, який був послом до римлян у справі укладення дружби та союзу; він скасував законні установи й запровадив звичаї, противні законові. 12 З радістю заснував він під самісінькою твердинею гімназію і щонайвизначніших юнаків скликав до фізичних вправ. 13 Надмірне безчестя Ясона довело до вершини гелленізму – переходу до чужосторонніх звичаїв, – був бо безбожником, а не первосвящеником. 14 Тому священики не дбали вже більше про службу коло жертовника, а, занехаявши храм і занедбавши жертви, скоро давано знак для метання диском, поспішали взяти участь у протизаконних вправах у палестрі, 15 і, не ставивши ні у що батьківську гідність, цінували якнайвище грецьку пишноту. 16 За те вони й опинились у халепі: тих, що були їхніми ворогами й кривдниками, хотіли вони наслідувати в поведінці й бути схожими на них у всьому, а ті й стали їм ворогами та катами; 17 бо порушувати Божі закони не можна безкарно, – це виявить наступний час. 18 Коли в Тирі, в присутності царя, відбувалися п’ятирічні ігрища 19 отой мерзенний Ясон послав як представників Єрусалиму кілька глядачів, що прийняли були антіохійське громадянство й принесли з собою 300 драхм срібла на жертву для Геракла. Одначе, ті, що принесли їх, уважали за краще не вживати їх на жертву, бо це не личило б, а скласти на якусь іншу потребу. 20 Отже, те, що за наміром того, хто їх послав, мало піти на жертву для Геракла, завдяки тим, що принесли, пішло на будову човнів. 21 Коли ж Аполлоній, син Менестея, був висланий в Єгипет на коронування царя Філометора, Антіох, довідавшися, що цар не похваляв його поступків, почав думати про власну безпеку й тому прибув він у Яффу, а звідтіля пішов у Єрусалим. 22 Ясон і місто прийняло його пишно, зо смолоскипами та гучними криками; по тому він пішов з військом у Фінікію. 23 По трьох роках Ясон вислав Менелая, брата згаданого Симона, щоб той приніс гроші цареві та й нагадав йому деякі пильні справи. 24 А Менелай, увійшовши у взаємини з царем і прихиливши його на свій бік поважним своїм виглядом, захопив для себе первосвященство тим, що дав на 300 талантів срібла більше від Ясона, 25 тож і повернувся з царськими грамотами в руках, хоч і не мав нічого гідного для священства, а тільки лють жорстокого тирана та шал дикої звірюки. 26 Отак Ясон, що був усунув підступно свого власного брата, сам був усунений іншим і мусів утікати в край аммоніїв. 27 Щодо Менелая, то він осягнув владу, але з обіцяних цареві грошей не дав нічого, 28 хоч і Сострат, начальник твердині, вимагав їх від нього, бо йому доручено збірку податків. З тієї причини їх обидвох покликано до царя. 29. Тоді Менелай лишив своїм намісником у первосвященстві власного брата Лісімаха, а Сострат – Кратета, начальника кипрійців. 30 Під час цих подій мешканці Тарсу й Маллосу вчинили повстання, бо їх передано як гостинець Антіохіді, царській наложниці. 31 Тому цар чимдуж вирушив, щоб полагодити цю справу, лишивши намісником Андроніка, одного з найвидатніших урядовців. 32 Тоді Менелай, гадаючи, що настав слушний час, забрав крадькома деякий золотий посуд із храму й подарував його Андронікові, а деякий пощастило йому спродати місту Тирові й сусіднім містам. 33 Коли про це певно довідався Онія, який оселився у захисному місці Дафне біля Антіохії, почав йому докоряти. 34 Після того Менелай, узявши до себе Андроніка,. намовив його забити Онію. Андронік прийшов до Онії, заговорив його підступно і, простягнувши йому з клятвою правицю, – хоч і не усунув цілком підозри, – спонукав його таки вийти з безпечного сховку й забив на місці без жодної уваги на справедливість. 35 За те не тільки юдеї, але й чимало поган були обурені та вболівали над несправедливим убивством тої людини. 36 І коли цар повернувся з кілікійських країв, юдеї, що були в столиці, і греки, які поділяли їхній біль, прийшли до нього з приводу беззаконного вбивства Онії. 37 Засмучений до глибини душі й повен спочуття, Антіох почав плакати на згадку про розсудливість і великий хист покійника, 38 отож, палаючи сильним гнівом, здер негайно ж порфіру з Андроніка, подер на ньому одежу й звелів вести його кругом по цілому місті аж до того ж місця, де той злочинне вбив Онію і там скарав смертю лютого вбивцю. Отак Господь заплатив йому належною карою. 39 Коли Лісімах, за згодою Менелая, вчинив багато святотатств по місті й коли чутка про те рознеслась назовні, народ згромадився проти Лісімаха, бо чимало золотого посуду вже рознесено. 40 А що натовп, повний гніву, вчинив повстання, то Лісімах, озброїв зо 3 000, і чинив насилля на чолі з Аураном, що був не менш старий, як жорстокий. 41 Люди, побачивши, що напад іде від Лісімаха, вхопилися хто за каміння, хто за дрючки, а хто й набрав пороху, що там лежав, у руки, і кидали на тих, що були з Лісімахом; 42 тим робом поранили з них чимало, деяких убили, а решту присилували до втечі; самого ж святотатця забили при скарбниці. 43 За ці події вчинено суд над Менелаєм. 44 І коли цар прибув у Тир, троє мужів, яких послала рада старших, подали скаргу на нього. 45 Менелай, майже страчений, обіцяв грубі гроші Птолемеєві, синові Дорімена, щоб той прихилив царя на його бік. 46 Тим то Птолемей відвів царя в сіни, нібито для того, щоб подихати свіжим повітрям, і досяг того, що цар змінив свою думку, 47 та виправдав Менелая, винуватця всього лиха, від обвинувачень. А тих нещасних, що їх навіть і скити, якби їх судили, були б визнали невинними, він засудив на смерть. 48 Тож ті, що заступилися за місто, за народ і за святий посуд, негайно зазнали несправедливої кари. 49 Ось чому навіть мешканці Тиру, обурені таким злочином, влаштували їм величний похорон. 50 А Менелай, завдяки зажерливості вельможних, утримався при владі; злоба його зростала, і він став великим ворогом своїх співгромадян.