Книга Єремії 5,6

5. Причини ворожої навали

1 Пройдіть лишень вулицями Єрусалиму, розгляньтесь добре та й розпитайтесь; шукайте по його майданах, чи знайдете кого, що суд чинив би, що шукав би правди, – і я йому прощу. 2 Хоч вони й кажуть: Як жив Господь! – та все ж клянуться вони неправдиво. 3 О Господи, чи ж твої очі не шукають правди? Ти бив їх, та їм неначе б і не боліло; ти вигубив їх, але вони зреклися науки. Обличчя їхні стали твердішими за камінь, не бажають вони навертатись. 4 Я думав собі: Вони, напевно, люди прості, вони дурні, бо путі Господньої не знають, – закону свого Бога. 5 Піду ж я до знатних та розмовлюся з ними, вони бо путь Господню відають та й закон свого Бога. Але вони всі разом ярмо поламали, вужівки розірвали. 6 Тим то й б’є їх лев із лісу, з степу вовк їх нищить, леопард на їхні міста чигає, роздирає хто б з них не вийшов, бо їхніх переступів сила, і відступництвам їхнім міри немає. 7 «Ради чого б я мав тобі простити? Діти твої мене покинули й присягаються лжебогами. Коли я ситив їх, вони перелюби чинили й купами юрмились коло дому блудниці. 8 Вони, немов коні годовані, жеребці гарячі, іржуть – кожний до сусіда жінки. 9 Тож не маю за те їх покарати? – слово Господнє. Чи ж народові, як оцей, не відплачу я? 10 Вилазьте на його мури і руйнуйте, – та не дощенту! Усуньте його парості, бо вони не Господні. 11 Бо дім Ізраїля і дім Юди тяжко мене зрадили», – слово Господнє. 12 Вони Господа відцурались і мовляли: «Таж його немає! І не поб’є нас лихо, і не побачимо ні меча, ні голоднечі. 13 Пророки стануть, немов вітер, і слова в них немає. Нехай так станеться з ними!» 14 Тому Господь сил так говорить: «За те, що висказуєте такі речі, я зроблю слова мої вогнем в устах у тебе, а народ цей – дровами, і він пожре їх. 15 Я наведу на вас, доме Ізраїля, народ іздаля, – слово Господнє; – то народ запеклий, народ давнезний, народ, мови якого ти не знаєш, ані не розумієш, що він говорить. 16 Як гріб відкритий, сагайдак у нього і всі вони витязі. 17 Він поїсть врожай і хліб твій; він поїсть синів твоїх і дочок твоїх; він поїсть овець твоїх і товар твій; він поїсть твій виноградник і смокви твої; зруйнує міста-твердині, що на них звіряєшся, мечем звоює. 18 Та навіть тоді, – слово Господнє, – я вас не вигублю дощенту. 19 Коли ж будете питати: За що вчинив нам усе це Господь, Бог наш? – відкажеш їм: Як мене ви покинули й служили чужим богам у землі вашій, так чужинцям служитимете в землі не вашій. 20 Оповістіть це в домі Якова, звістіть про те в Юдеї, кажучи: 21 Слухай оце, дурний народе, що маєш очі, та не бачиш; маєш вуха, та не чуєш! 22 Мене не боїтеся? – слово Господнє, – передо мною не будете тремтіти? Я ж поклав пісок границею морю, вічний закон, який воно не переступить; хоча й хвилі бушують, та здолати не можуть; хоч вони й ревуть, але його не переступлять. 23 А в народу цього серце вперте й ворохобне; вони збунтувались і геть подались. 24 І не подумають у своєму серці: Біймося Господа, Бога нашого, що дощ дає ранній і пізній своєї пори, що для нас зберігає призначені жнив тижні. 25 Провини ваші це відвернули, і гріхи ваші відняли від вас це добро. 26 Бо між людьми моїми є безбожні, що чигають, як ото птахолови засідають, ставляють сильця, людей ловлять. 27 Як клітка, повна птиць, так у хатах їхніх повно обману. Тому вони завеличались і розбагатіли; 28 розтовстіли так, аж лисняться, у злі переступили всяку міру; справ на суді не розглядають, сироти справ, – і щастить їм, а права бідного на суді не захищають. 29. Чи ж за таке не покараю? – слово Господнє, – чи такому, як оцей, народові та не відплатить моє серце? 30 Жахливе й страшне сталось у цім краї. 31 Пророки пророкують іменем неправди, священики правлять, як хочуть. Народ же мій це любить! І що ви чинитимете, як тому кінець настане?»

6. Облога та завоювання Єрусалиму

1 Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа! У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель. 2 Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу. 3 До неї прийдуть пастухи з своїми чередами. Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище. 4 Готуйте війну проти неї! Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися. 5 Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци! 6 Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари; воно сповнене насильства! 7 Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство. Лиш „Ґвалт! Руїна! чути в ньому, передо мною постійно біль і рани. 8 Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.» 9 Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля. Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті. 10 До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили? Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє – це їм на насміх, не до смаку воно їм. 11 Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім. 12 Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, – слово Господнє! 13 Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу; і від пророка до священика усі чинять оману. 14 Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! – а миру немає. 15 Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то – стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», – слово Господнє. 16 Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею. 17 І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати! 18 Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде. 19 Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули. 20 Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.» 21 Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.» 22 Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу. 23 В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.» 24 Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі. 25 У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо. 26 Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник. 27 Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу. 28 Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо – всі зіпсовані. 29 Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились. 30 Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.