Ісус Син Сираха 1,2

1. Мудрість – від Бога 1-10; мудрість – це острах Божий 11-21; життєві вказівки для мудреця 22-30

1 Всяка премудрість – від Господа, з ним же вона і повіки. 2 В морі пісочки, краплі дощу і вічности днини – хто порахує? 3 Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні – хто дослідить? 4 Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум – від віку. 5 Джерело мудрости – слово Боже у вишніх, а дороги її – заповіді відвічні. 6 Корінь мудрости – кому він відкрився? І наміри її потаємні – хто про них знає? 7 Спізнання мудрости – кому об’явилось? І хто її досвід збагнув багатющий? 8 Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі своєму. 9 Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми, 10 над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять його. 11 Страх Господній – то слава й честь, веселощі й вінок раювання. 12 Страх Господній звеселює серце й радощі дає, втіху та довголіття. 13 Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого – благословенним. 14 Початок мудрости – боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом. 15 Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде. 16 Повнота мудрости – страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми; 17 цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні – плодами своїми. 18 Вінець мудрости – острах Господній, від нього квітне мир і здоров’я благодайне.

19 І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її. 20 Корінь мудрости – страхатися Господа, тож віття її – довголіття. 21 Острах Господній гріхи віддалює; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає. 22 Несправедливого гнів – невиправдальний, бо в запалі його гніву – його погибель. 23 До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає; 24 сам він дочасу свої слова ховатиме, його ж розум посвідчать уста численних. 25 У скарбниці мудрости – приповідки, повні знання; для грішника ж побожність – осоружна. 26 Прагнеш мудрости? Дотримуй заповіді, і Господь тобі її щедро надасть. 27 Бо мудрість і повчальність – острах Господній: вірність та лагідність йому довподоби. 28 Не будь нечуйним супроти остраху Господнього і не приступай до нього з серцем подвійним. 29 Не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої. 30 Не зносься вгору, щоб не впасти й не збезчестити душі своєї, бо Господь твої тайни відкриє й додолу кине тебе серед громади, – бо не причастивсь єси до остраху Господнього, і серце твоє облудне.

2. Очищення досвідом 1-6; про конечність мати довір’я 7-11; горе хитким 12-14; життя у страсі Господньому 15-18

1 Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси. 2 Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті – не бентежся. 3 Пристань до нього, не відступайся, щоб звеличився ти наостанку. 4 Все прийми, що тебе лиш спіткає, і, пониженим бувши, всі зміни стерпи. 5 Бо золоту проба – вогонь, а бездоганному – горно пониження, 6 Вір йому, і він за тебе заступиться; спрямуй на благо свою путь і надійся на нього. 7 Ви, що страхаєтеся Господа, чекайте на його милосердя і не схиблюйте, щоб вам не впасти. 8 Ви, що страхаєтеся Господа, вірте йому, і нагорода ваша не пропаде. 9 Ви, що страхаєтеся Господа, надійтесь на благо, на вічне раювання й на милосердя. 10 Гляньте на днедавні покоління, подивітеся: чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві? Чи був хтось полишений, страхавшись його? Чи, взивавши до нього, був хтось від нього погорджений? 11 Господь бо співчутливий і милосердний, він відпускає гріхи й спасає в скорботі. 12 Горе серцям боязливим та рукам охлялим, та й грішникові, який двома стежками ходить. 13 Горе серцю байдужому, бо, не мавши віри, буде воно беззахисне. 14 Горе вам, у яких терпець увірвався: що чинитимете, коли то Господь навідається? 15 Ті, що Господа страхаються, не будуть нечуйні до слів його, і ті, що його люблять, пильнуватимуть путі його. 16 Ті, що Господа страхаються, шукатимуть його ласки, і ті, що його люблять, наситяться його законом. 17 Ті, що Господа страхаються, напоготують серця свої і смирять перед ним свої душі. 18 Киньмося в Господні руки, а не в руки людськії, бо яка його велич, таке й його милосердя.