Послання Апостола Павла до Галатів 1,2

1. Заголовок 1-5; напоумлення 6-10; Павло обороняє свій апостольський авторитет 11-24

1 Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив його із мертвих, 2 і всі брати, що зо мною, Церквам Галати. 3 Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, 4 що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого, 5 якому слава на віки вічні! Амінь. 6 Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав Христовою благодаттю, і перейшли на іншу євангелію; 7 не те, щоб вона була справді інша, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангелію Христову. 8 Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема! 9 Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, – нехай буде анатема! 10 Хіба я отим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою. 11 Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12 бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише – через об’явлення Ісуса Христа. 13 Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. 14 Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15 Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, 16 зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17 ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск. 18 По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п’ятнадцять день. 19 А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. 20 Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю. 21 Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22 на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23 Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24 і прославляли заради мене Бога.

2. Апостоли схвалюють проповідь Павла 1-10; Петро й Павло в Антіохії 11-21

1 Згодом, по чотирнадцятьох роках, я знову пішов у Єрусалим з Варнавою, взявши з собою і Тита. 2 А пішов я туди за об’явленням і появив їм Євангелію, яку проповідую між поганами, особливо знатнішими, чи, бува, не дарма труджуся чи трудився. 3 А й Тит, що був зо мною, бувши греком, не був примушений до обрізання. 4 А щодо облудних братів влазнів, які крадькома пролізли, щоб підглядати нашу свободу, що її маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити, 5 ми їхньому велінню не поступилися ні на хвилину, щоб правда Євангелії залишилася у вас. 6 Щождо тих, які вважалися за знатних, – якими вони тоді були, мені байдуже; Бог не дивиться на обличчя людини, – мені ті знатні нічого не добавили. 7 Навпаки, побачивши, що проповідь Євангелії для необрізаних повірена мені, як Петрові для обрізаних, – 8 бо той, хто допомагав Петрові в апостольстві між обрізаними, допомагав і і мені між поганами, – 9 і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж до обрізаних; 10 тільки щоб ми про вбогих пам’ятали, що я власне і намагався робити. 11 Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір. 12 Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; а як прийшли, то почав таїтися та відлучатися, боявшись обрізаних. 13 Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що й Варнава був зведений їхнім лицемірством. 14 Та коли я побачив, що вони не ходять право за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському? 15 Ми – уроджені юдеї, не з отих грішників поган; 16 а довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону. 17 Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, – то невже Христос – служитель гріха? Жадним робом! 18 Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником. 19 Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я – розп’ятий з Христом. 20 Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене. 21 Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно.