Євангелія від Марка 9,10

9. Переображення Ісуса 1-13; оздоровлення біснуватого 14-28; Ісус передсказує свої муки і поручає покору 29-41; про спокуси 42-50

1 І сказав їм: Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності. 2 Шість же день по тому бере Ісус із собою Петра, Якова та Йоана і веде самих їх окремо на високу гору. І переобразився перед ними: 3 одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би. 4 Й Ілля з’явився їм з Мойсеєм, і говорили з Ісусом. 5 Заговорив і Петро та й каже до Ісуса: Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсееві один та Іллі один. 6 Не знав бо що сказати, тому що страх був огорнув їх. 7 І наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: Це Син мій возлюблений, слухайтесь його! 8 Але оглянувшись негайно навколо, не побачили вже нікого, крім самого Ісуса з ними. 9 А коли сходили вони з гори, наказав їм, щоб нікому не оповідали те, що бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих. 10 І вони зберегли в собі це слово, питаючи один одного, що воно означає воскреснути з мертвих. 11 І запитали його, промовивши: А чого то книжники кажуть, мовляв, Ілля має прийти перше? 12 Він же відрік їм: Ілля має прийти перше і знову все до ладу приведе, – та як же про Сина Чоловічого написано, що мусить він багато вистраждати й буде погорджений? 13 Та от кажу вам, що Ілля вже прийшов був, а вони вчинили з ним, що їм забаглось, як і написано про нього. 14 Повернувшися ж до учнів, побачив навколо них силу народу, а й книжників, які сперечалися з ними. 15 Скоро ввесь народ його уздрів, то дивом великим здивувався і, бігши до нього, заходився його вітати. 16 А він спитав їх: Про що сперечаєтеся з ними? 17 І відказав йому один з народу: Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, 18 і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли. 19 Він же у відповідь каже їм: О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене. 20 І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. 21 Спитав же його батька: Скільки часу, як це йому сталося? – З дитинства, – відповів той. 22 І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним. 23 Ісус же каже йому: Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує. 24 І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: Вірю, поможи моєму невірству! 25 Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього. 26 І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: Вмер він. 27 Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав. 28 Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: Чому ми не могли його вигнати? 29. Він відповів їм: Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом. 30 Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. 31 Навчав бо своїх учнів і казав їм: Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне. 32 Та вони не розуміли цього слова й страхалися його запитувати. 33 І прийшли вони у Капернаум, і як був він у домі, спитав їх: Про що ви сперечалися дорогою? 34 Вони ж мовчали, бо сперечалися були дорогою, хто більший. 35 Тоді він, сівши, прикликав дванадцятьох та й каже до них: Коли хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і усім слугою. 36 Потім узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них: 37 Хто прийме одне з таких дитят в моє ім’я, – мене приймає; а хто мене приймає, – не мене приймає, а того, хто послав мене. 38 Йоан же сказав до нього: Учителю, ми бачили одного, що твоїм ім’ям бісів виганяє, але не ходить з нами, то ми й заборонили йому, – не ходить бо з нами. 39 Ісус же мовив: Не бороніть йому. Немає бо такого, хто робив би чуда моїм ім’ям і міг би незабаром мене лихословити. 40 Бо хто не проти нас, той за нас. 41 Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, – істинно кажу вам, – той не втратить своєї нагороди. 42 Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, – краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море. 43 І коли твоя рука спокушає тебе, відітни її. Краще тобі ввійти в життя калікою, ніж з двома руками піти у пекло, у вогонь незгасний, 44 де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. 45 І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти в життя кривим, ніж з двома ногами бути кинутим у пекло, 46 де черв’як їхній не вмирає й вогонь не вгасає. 47 І коли око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі ввійти у Царство Боже однооким, ніж з двома очима бути кинутим у пекло, 48 де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 49 Бо кожен вогнем посолиться, жертва ж кожна – сіллю посолиться. 50 Сіль – добра; та коли сіль не солона стане, чим її приправите? Майте у собі сіль і живіть у мирі між собою!

10. Про нерозривність подружжя 1-12; благословення дітей 13-16; багатий юнак 17-31; Ісус передсказує свою смерть 32-34; просьба синів Заведеєвих 35-45; оздоровлення сліпого 46-52

1 Вийшовши звідти, Ісус приходить у Юдейську землю та по той бік Йордану. І знову сходяться до нього люди, і він, своїм звичаєм, знову навчає їх. 2 Приступили фарисеї і, спокушаючи його, питали: Чи можна чоловікові відпустити жінку? 3 А він у відповідь сказав їм: Що заповів вам Мойсей? 4 Вони сказали: Мойсей дозволив написати грамоту розлуки та й відпустити. 5 То з-за серця вашого запеклого, – сказав Ісус їм, – написав він вам отой припис. 6 А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. 7 Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї, 8 й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло. 9 Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає. 10 Удома ж учні знов його про те запитали. 11 А він сказав їм: Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. 12 І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить. 13 І приносили до нього дітей, щоб доторкнувся їх, але учні забороняли їм. 14 Бачивши Ісус те, виявив незадоволення і сказав їм: Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. 15 Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, – не ввійде до нього. 16 І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх. 17 Коли він вирушив у дорогу, прибіг один, упав перед ним навколішки й почав його питати: Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? 18 Чого називаєш мене благим? – сказав Ісус до нього. – Ніхто не благий, окрім одного Бога. 19 Заповіді знаєш: Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривдь, шануй твого батька та матір. 20 Він же у відповідь мовив до нього: Учителю, я вже те дотримував змалку. 21 Тоді Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому: Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною. 22 Той же, зажурений тим словом, відійшов геть засмучений, – мав бо великі багатства. 23 Тож Ісус, обвівши зором навколо, каже до своїх учнів: Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в Царство Боже! 24 Учні здумілися цими словами. Ісус же знову заговорив до них і каже: Діти, як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в Царство Боже! 25 Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому ввійти в Царство Боже. 26 Здивувалися ті ще більше й один до одного казали: Хто ж тоді може спастися? 27 Ісус же, поглянувши на них, мовить: У людей це неможливо, – але не в Бога; у Бога бо все можливо. 28 І заговорив до нього Петро: Ось ми покинули все й пішли слідом за тобою. 29. Ісус озвавсь і каже: Істинно кажу вам: Нема такого, хто кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, – ради мене та ради Євангелії, – 30 не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, – домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль, – і в майбутньому віці життя вічне. 31 І багато з перших стануть останніми, а останні – першими. 32 Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з ним: 33 Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; 34 і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб’ють, він же по трьох днях воскресне. 35 Яків же та Йоан, сини Заведея, підходять до нього та й кажуть йому: Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросим. 36 Він же їм відповів: Що хочете, щоб я зробив вам? 37 Зволь нам, – ті йому кажуть, – щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі. 38 Ісус же сказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь? 39 Ті йому відповіли: Можемо. Ісус сказав їм: Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь. 40 Сидіти ж праворуч від мене чи ліворуч, – не моя річ вам дати, а кому приготовано. 41 Почули про те десятеро, тож обурились на Якова та Йоана. 42 Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. 43 Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, 44 і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. 45 Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох. 46 І приходять вони в Єрихон. Коли ж він з учнями своїми і з силою народу виходив з Єрихону, син Тимея, Вартимей, сліпий жебрак, сидів край дороги. 47 Довідавшися, що то Ісус з Назарету, закричав він і промовив: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною! 48 Багато сварили його, щоб мовчав, та він кричав ще більше: Сину Давидів, змилуйся надо мною! 49 Ісус же спинивсь і каже: Прикличте його! Кличуть, отже, сліпого й говорять до нього: Бадьорся! Устань лишень, кличе тебе. 50 Він же, скинувши свою верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса. 51 Ісус, до нього звернувшись, каже: Що ти хочеш, щоб я зробив тобі? А сліпий йому: Учителю мій, – щоб я бачив! 52 Сказав Ісус до нього: Іди, віра твоя спасла тебе. І негайно прозрів той та й пішов дорогою за ним.