Євангелія від Йоана 11,12
11. Воскресіння Лазаря 1-44; юдейська рада вирішує вбити Ісуса 45-57
1 Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2 Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3 Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» 4 Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» 5 Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6 Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7 Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» 8 Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» 9 Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10 Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» 11 Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» 12 А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» 13 Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. 14 Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, 15 і радію я за вас, що мене там не було, – щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» 16 Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» 17 Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18 Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, 19 і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20 Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21 Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би! 22 А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» 23 І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» 24 «Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього.» 25 А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! 26 Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» 27 «Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» 28 Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» 29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. 30 Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. 31 Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32 Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» 33 Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34 запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» 35 Заплакав Ісус. 36 І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» 37 А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» 38 І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39 «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» 40 «А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» 41 Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! 42 Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» 43 А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» 44 І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить.» 45 І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. 46 Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус. 47 Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! 48 Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» 49 Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, 50 то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» 51 Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52 і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. 53 Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити. 54 Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми. 55 А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. 56 Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?» 57 Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.
12. Ісус у Витанії 1-11; урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму 12-19; Ісус у храмі 20-36; невірство юдеїв 37-50
1 Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. 2 Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. 3 Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. 4 Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: 5 «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» 6 Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. 7 Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. 8 Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» 9 Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. 10 Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, 11 численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. 12 Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13 узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» 14 І знайшовши осля, Ісус сів на нього, – як ото написано: 15 Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному. 16 Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. 17 Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив. 18 Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо. 19 А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.» 20 Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки. 21 Ті приступили до Фили-па, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.» 22 Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові. 23 І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого. 24 Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. 25 Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. 26 Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець. 27 Тепер стривожилась душа моя, – і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов – на цю годину! 28 Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, – і знову прославлю!» 29. Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!» 30 Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас. 31 Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. 32 Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.» 33 Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре. 34 Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий – отой Син Чоловічий?» 35 Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде. 36 Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них. 37 Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу, 38 щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об’явилось?» 39 Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав: 40 «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.» 41 Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього. 42 А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги; 43 славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу. 44 Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене – вірує не в мене, а в того, хто послав мене. 45 І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. 46 Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві. 47 Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ. 48 Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього. 49 Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти. 50 І я знаю, що заповідь його – життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»