Євангелія від Матея 13,14

13. Притча: про сіяча 1-23; – про кукіль, зерно гірчичне, закваску і притча про скарб та перлу 24-52; Ісус у Назареті 53-51

1 Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. 2 І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі. 3 Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти. 4 І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його. 5 Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. 6 Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. 7 Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його, 8 Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять. 9 Хто має вуха, нехай слухає.” 10 І приступили його учні й сказали до нього: “Чому ти притчами до них говориш?” 11 А він у відповідь сказав їм: “Тому, бо вам дано знати тайни Небесного Царства, а он тим не дано. 12 Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. 13 Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють. 14 На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, – 15 бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, –щоб я зцілив їх. 16 Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують. 17 Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули. 18 Слухайте, отже, притчу про сіяча. 19 До кожного, хто чує слово Царства і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був сприйняв насіння край дороги. 20 А той, хто був сприйняв його на кам’янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його сприймає, 21 але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля Слова, він швидко зневірюється. 22 А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду. 23 Той же, нарешті, хто сприйняв його на добрій землі, – це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять.” 24 Ще одну притчу подав він їм, промовляючи: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. 25 Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов. 26 Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. 27 Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль? 28 Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо? 29. Ні! – каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці. 30 Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв’яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.” 31 Іншу притчу він подав їм, кажучи: “Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі. 32 Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.” 33 Ще іншу притчу повідав їм: “Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.” – 34 Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого, 35 щоб збулося сказане пророком: “Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу.” 36 Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.” 37 А він у відповідь сказав їм: “Той, хто сіє добре зерно – це Син Чоловічий; 38 поле – це світ; добре зерно – це сини Царства; а кукіль – це сини лукавого; 39 ворог, що його посіяв – це диявол; жнива – це кінець світу; женці – це ангели. 40 Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу: 41 Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, 42 і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів. 43 І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає! 44 Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле. 45 Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. 46 Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її. 47 Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини. 48 Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають. 49 Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і 50 кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів. 51 Чи ви це все зрозуміли?” – “Так!” – йому відповіли. 52 Тоді сказав їм: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе.” 53 Якже Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти. 54 Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? 55 Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда? 56І його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно йому це все?” 57 І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: “Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома.” 58 І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри.

14. Ірод про Ісуса 1-2; смерть Йоана Христителя 3-12; перше помноження хлібів 13-21; Ісус іде водою 22-36 1 Того часу чутка про Ісуса дійшла до Ірода четверовласника, 2 і він сказав до своїх слуг: “Це Йоан Христитель! Це він воскрес із мертвих і тому чудодійні сили діють у ньому!” 3 Бо Ірод був схопив Йоана, зв’язав його і вкинув у темницю – через Іродіяду, жінку брата свого Филипа; 4 Йоан бо говорив до нього: “Не можна тобі її мати.” 5 Він хотів його вбити, та боявся народу, бо його мали за пророка. 6 Коли настав день народження Ірода, дочка Іродіяди танцювала перед усіма й догодила Іродові; 7 отож, клянучись, обіцяв їй дати, чого тільки попросить. 8 Та, під намовою матері своєї, сказала йому: “Дай мені тут на полумиску голову Йоана Христителя.” 9 І засмутився цар, але задля клятви і тих, що разом за столом сиділи, звелів дати, – 10 тож послав стяти голову Йоанові в темниці. 11 Принесли, отже, на полумиску його голову й дали дівчині, а та піднесла своїй матері. 12 І прийшли його учні, взяли тіло й поховали його; і пішли та сповістили про те Ісуса. 13 Почувши це, Ісус відплив звідси човном у пустинне й самітне місце; народ же, довідавшись про це, пішов за ним з міст пішки. 14 А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15 Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.” 16 А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.” 17 Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві рибі.” 18 Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.” 19 І, звелівши народові посідати на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям. 20 Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21 Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23 І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24 Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25 О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26 Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку. 27 Та Ісус тієї ж миті мовив до них: “Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!” 28 Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!” 29. “Підійди!” – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30 але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!” 31 Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?” 32 І як увійшли до човна, вітер ущух. 33 А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!” 34 І перепливши, прибули в землю генезаретську. 35 Пізнали його люди цього місця і розголосили по всій тій околиці вістку про нього. І принесли до нього всіх недужих 36 та й просили його, аби тільки приторкнутись їм до краю його одягу. І скільки їх доторкалося, одужували.