ІІ Книга Самуїла 11,12
11. Гріх Давида
1 На початку року, коли царі звичайно виступають у похід, послав Давид Йоава й своїх слуг, з ним і всього Ізраїля: вони розбили аммоніїв і обложили Раббу, а Давид зоставсь у Єрусалимі. 2 Одного дня під вечір Давид, уставши з своєї постелі й проходжуючись по покрівлі царської палати, побачив із даху жінку, що купалась. Була та жінка вельми гарна. 3 І послав Давид розпитатись, хто та жінка. І йому відповіли: “Це Ветсавія, дочка Еліяма, жінка Урії, хеттита.”
4 Тоді Давид послав за нею посланців, і як вона прийшла до нього, він зліг з нею. І очистившися від своєї нечистоти, повернулася додому. 5 Зачала жінка й послала Давидові сказати: “Я – вагітна.” 6 Тоді Давид послав до Йоава: “Пришли до мене Урію, хеттита.” І прислав Йоав Урію до Давида. 7 І коли прибув Урія до нього, Давид спитав його, як ведеться Йоавові, як ведеться військові, й про справи з війною. 8 Потім Давид сказав Урії: “Йди до свого дому та помий собі ноги.” Вийшов Урія з царського палацу, а за ним понесено дарунок від царя. 9 Але Урія ліг спати коло входу в царський палац з усіма слугами свого пана й не пішов до свого дому. 10 Давидові сказали: “Урія не пішов додому.” Тоді Давид спитав Урію: “Хіба ти не прийшов із дороги? Чому не йдеш додому?” 11 Урія ж відповів Давидові: “Ковчег, Ізраїль і Юда перебувають у наметах; мій пан Йоав і слуги мого пана таборяться в чистім полі, а я мав би йти додому, щоб їсти й пити та коло жінки спати? Як жив Господь і як ти сам живий, того я не зроблю!” 12 Тоді Давид сказав Урії: “Отже залишися сьогодні тут, а завтра я тебе відішлю.” Та й зоставсь Урія того дня в Єрусалимі. 13 На другий день Давид його закликав, щоб їв і пив перед ним, і він упоїв його, та ввечорі він вийшов спати на своїй постелі з слугами свого пана, до свого ж дому не пішов. 14 Другого дня вранці Давид написав Йоавові листа й послав через Урію. 15 А в листі написав так: “Постав Урію в найгарячішому бою спереду, і відступіть від нього, щоб він був убитий і вмер.” 16 Під час облоги міста поставив Йоав Урію на такім місці, де знав, що там були сильні відділи. 17 І коли вирвались мужі, що були в місті, і билися з Йоавом, то дехто з Давидового війська поліг, а між убитими був теж хеттит Урія. 18 Йоав послав і оповістив Давидові ввесь перебіг бою. 19 Він дав посланцеві такий наказ: “Коли ти скінчиш оповідати цареві про ввесь перебіг бою, 20 і цар закипить гнівом і тебе спитає: Чого ж ви так близько підійшли під місто битись; чи ж не знали, що з муру стріляють; 21 хто вбив Авімелеха, сина Єрувваала? Хіба не баба скинула верхнє жорно з муру на нього, так що він помер у Тевеці; чому ж, отже, так близько підійшли до муру? – тоді ти скажеш: Також і твій слуга хеттит Урія згинув.” 22 Пустився посланець в дорогу, й як прибув, оповів Давидові все, що йому наказав Йоав, і ввесь перебіг бою. Тут Давид скипів гнівом на Йоава й мовив посланцеві: “Чого ж було підходити під саме місто битись? Чи ви ж не знали, що з муру будуть вас бити? Хто вбив Авімелеха, сина Єрувваала? Чи не якась жінка скинула з муру на нього верхнє жорно, і він знайшов смерть у Тевеці? Чого було вам так близько підходити до муру?” 23 А по, сланець відповів Давидові: “Люди ті перемогли нас і вийшли проти нас у чисте поле, й ми їх відкинули аж до самого входу в браму, 24 та з муру стали лучники на твоїх слуг стріляти, і деякі зо слуг царських згинули, – якихось вісімнадцять чоловік, – і твій слуга Урія хеттит, теж поліг там.” 25 Тоді Давид сказав посланцеві: “Скажеш Йоавові: Не журись тим, бо меч пожирає то тут, то там. Посиль свій наступ на місто й зруйнуй його. Так ти підбадьориш його.” 26 Довідавшись жінка Урії, що її чоловік Урія поліг, заходилась оплакувати свого мужа. 27 А як пройшла жалоба, Давид послав за нею й узяв до свого дому, й вона стала йому за жінку й вродила йому сина. Та вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господеві.
12. Натан докоряє Давидові 1-12; каяття Давида 13-23; народження Соломона 24-25; здобуття Рабби 26-31
1 Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: “Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий. 2 В багатого була превелика сила овець і корів, 3 а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка. 4 Якось прийшов хтось У гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього.” 5 Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: “Як жив Господь! Чоловік, що зробив те заслужив смерть. 6 А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття.” 7 Тоді Натан промовив до Давида: “Ти – той чоловік! Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, я тебе врятував з руки Саула, 8 дав тобі дім пана твого й жінок пана твого на твоє лоно, дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо б цього було ще замало, додав би ще того й цього. 9 Чому ж ти так зневажив Господа і вчинив те, що є злом у його очах? Урію хеттита вбив мечем, жінку його взяв собі за жінку, його ж ти вбив мечем аммонійським. 10 І тому тепер меч навіки не відійде від дому твого за те, що ти мене зневажив і взяв жінку Урії хеттита, щоб була тобі за жінку. 11 Так говорить Господь: З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе; візьму твоїх жінок з-перед твоїх очей і віддам їх ближньому твому, і він буде спати з ними перед обличчям цього сонця. 12 Ти потайки чинив це, а я зроблю це явним перед усім Ізраїлем, перед очима сонця.”
13 І сказав Давид до Натана. Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: “Та Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш. 14 Тільки ж за те, що ти таким учинком тяжко образив Господа, дитина, що в тебе народилась, напевно вмре.” 15 І Натан пішов додому. Господь же вразив дитину, що вродила Давидові жінка Урії, і вона тяжко захворіла. 16 Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці. 17 Старші в палаці робили все, щоб підняти його з землі, та він не хотів і не їв нічого з ними. 18 Сьомого дня дитина вмерла, але слуги Давида боялися йому сказати, що дитина вмерла, бо думали: “Коли, була жива дитина, ми вмовляли його, та він не слухав; як же тепер йому сказати, що дитина вмерла? Як уболіватиме він від цього?” 19 Але Давид помітив, що слуги перешіптуються між собою, зрозумів, що дитина вмерла, й спитав слуг: “Чи дитина вмерла?” Вони відповіли: “Вмерла.” 20 Встав тоді Давид із землі, помився, намастився, перемінив на собі одіж, пішов до Господнього дому та й поклонився. Потім прийшов додому й велів дати собі страву, і їв. 21 Та його слуги спитали його: “Що має означати твоя поведінка? Коли дитя було живе, ти постив і плакав, коли ж дитя вмерло, ти встав і їв.” 22 Він відповів: “Поки дитина була ще жива, я постив і плакав, бо я думав: хто знає, може Господь змилосердиться надо мною й залишить дитину живою? 23 Та тепер же, коли воно вмерло, чому б мені постити? Хіба я можу ще його назад повернути? Я піду до нього, а воно вже не повернеться до мене.”
24 Тоді Давид розважив Ветсавію, свою жінку, пішов до неї і зліг з нею. Вона зачала й уродила сина, й він назвав його Соломон. Господь полюбив його 25 і послав пророка Натана, й цей дав йому ім’я Єдідея, згідно з Господнім словом. 26 Тим часом Йоав воював проти Рабби аммоніїв й здобув Водяне Місто. 27 І послав він посланців до Давида сказати йому: “Я воював проти Рабби й захопив Водяне Місто. 28 Збери, отже, останок військового люду, обложи місто й візьми його, бо як я його здобуду, воно назветься моїм ім’ям.” 29 Тоді Давид зібрав усе військо, двигнув на Раббу, воював проти неї й здобув її. 30 Він зняв з голови Мілкома вінець, який важив талант золота й мав у собі дорогий камінь; і покладено його на голову Давида. Вивіз також із міста здобичі превелику силу. 31 Людей же, що були в ньому, вивів і поставив їх до пил, залізних приладь та сокир залізних; заставив їх і цеглу виробляти. Так він чинив з усіма аммонійськими містами. Потім Давид повернувся зо своїм військом у Єрусалим.